Олександр В. Ірванець, Львівська брама

«…Як тебе не любити, Києве мій! Ну, не любити можна по-всякому. Можна тихо і злісно, крадькома, як москаль який-небудь. А можна відверто, із розпачем, як ось я, наприклад, зараз. Тут і тепер. На задній лаві довжелезного тролейбуса-гармошки, де біля протилежного вікна куняє, задерши голову, конкретно п’яний або дуже перевтомлений чоловік, іще кілька спин пасажирів видніються попереду, у перспективі…»